Печери Буковини

Еволюція вивела людину з печер, тепер же людина за власним бажанням туди тягнеться. Ця проста абсолютна істина в кінцевій інстанції добре відчувається в суспільстві спелеологів-дослідників підземних пустот-печер.

Людину завжди тягнуло до відкриттів і пізнання навколишнього світу, і тому ойкумена - певна частина географічної оболонки землі - постійно розширювалася, а завдяки зусиллям еволюційно передової частини людства - спелеологів, і поглиблювалася.

Саме тому великі географічні відкриття сучасності, немислимі в інших сферах пізнання природи, здійснюються на нижніх поверхах навколишнього середовища. І підтвердження цьому знаходимо на Буковині, де на порівняно невеликій території площею всього 8,1 тис. Кв. км. сконцентровано як би не все природне розмаїття України.

На Буковині освоєння людиною печер має давні традиції. У Придністров'ї в деяких гротах і привходових ділянках печер відомі археологічні знахідки людини кам'яного віку - палеоліту. Знаменитий Баламутівський грот використовувався людьми мезоліту для культових потреб. Наперекір цій давній історичній традиції до початку 70-х років 20 століття Буковина ще залишалася печерної "цілиною" з більш-менш відомими широкому колу населення шістьма печерами. І тільки після створення в 1975 році Чернівецького спелеоклубу "Троглодит", завдяки цілеспрямованим пошукам, розкопкам і дослідженням тут було відкрито понад 100 печер, а край перетворився в один з найперспективніших у світі спелеологічних регіонів. Дослідження підземної Буковини успішно триває і зараз.

Трохи теорії.

В спелеології печерами заведено називати підземні пустоти, за розмірами доступні для проникнення в них людини. При цьому довжина підземної порожнечі повинна перевищувати її ширину на вході, інакше вона буде називатися гротом. Печери утворюються внаслідок різних природних причин. Виділяють 27 генетичних типів підземних пустот, з яких 21 мають чисто природне походження. І, не дивлячись на таку генетичну різноманітність, майже 90 відсотків усіх відомих печер належать до найбільш поширеного - карстового типу. Їх утворення пов'язане з розчиненням водами певних гірських порід і супроводжуючими їх ерозійними, гравітаційними, абразивними і багатьма іншими спелеогінетичними процесами.

Печери бувають горизонтальні, похилі, вертикальні, лабірінтові, малі, середні, великі і просто величезні, вологі і сухі, теплі і холодні. На Буковині поширені майже всі літологічні типи карсту. Карстові печери і гроти відомі в Придністров'ї, на Хотинській височині, в верхів'ях Білого Черемошу в Буковинських Карпатах. Кожний підземний простір - унікальний. У печерах існує специфічне печерне життя. Деякі живі істоти троглобіонти- настільки пристосувалися до проживання в підземних порожнинах, що можуть існувати тільки тут. Велика частина - троглофіли - перебувають у печерах певний період доби або року, знаходячи тут притулок для ночівлі або зимівлі, раціонально використовуючи мікрокліматичні характеристики. На Буковині до них відносяться кажани, деякі види павуків, метеликів та інших дрібних комах. Люблять невеликі підземні пустоти і лисиці, влаштовуючи тут свої лігва.

Найбільш прекрасні і великі природні підземелля при суворому додержанні всіх спелеоохоронних вимог слід використовувати для організованого туристичного відвідування. Особливості мікроклімату деяких печер і характер циркуляції повітря дозволяють використовувати їх під підземні палати лікувальних установ, розміщувати різнопрофільні наукові стаціонари. Отже, давня людська практика використання печер зараз триває і творчо збагачується.